Ектор Хіменес-Браво: «Мені імпонує стиль мафіозі 1920-х років»

МастерШеф Дети

Суддя проекту «МастерШеф Діти» Ектор Хіменес-Браво розповів STB.UA, чому побоюється стати для маленьких кухарів кимось на кшталт шкільного вчителя, а також згадав, як сам опановував ази кулінарії під керівництвом своєї матері.

Ектор, як змінилася атмосфера «МастерШефа» з появою на кухні дітей?

Ви знаєте, часто після зйомок дорослої версії проекту, я повертався ввечері додому і почувався знесиленим, ніби з мене висмоктали всю енергію. Це нормально: дорослі під час спілкування дуже активно споживають енергію один одного. Однак діти навпаки – вони не займаються енергетичним вампіризмом, а наповнюють тебе новою силою. Мені подобається їхня наполегливість і бажання вчитися. Учасники дорослого «МастерШефа» весь час плетуть якісь інтриги, створюють конфлікти. В цьому плані з дітьми набагато легше працювати. І веселіше. Якщо б мені довелося обирати: «МастерШеф» або «МастерШеф Діти» – я б, звичайно, вибрав дітей.

Так, але дорослого кухаря, який приготував погане блюдо, можна жорстко розкритикувати – а як бути з дитиною, якщо вона презентує для дегустації щось неїстівне?

Критикувати дитину важко. Діти взагалі дуже чутливі. Ніхто із суддів не хоче образити їх різким словом, інакше кухня може перетворитися для дітей на кошмар, на зразок школи, яку більшість з них не люблять. Тому і критику, і похвалу важливо говорити дитині правильно. Наприклад, якщо в роботі на кухні або готовому блюді мені щось не подобається, я намагаюся бути для дитини не суддею, а другом-наставником. І я завжди починаю з того, що маленький кухар зробив добре – що йому вдалося. А потім вже переходжу до негативних моментів. Але я ніколи не скажу дитині: «Ти зробив це погано!» Ні, я скажу: «Це можна було зробити краще…» І поясню, як саме. Такий метод працює, а навчити дитину чого-небудь, лаючи і дорікаючи, просто неможливо.

C49A6233

На проекті діти часто плачуть не тільки після критики, але й від похвали – здається, що їм не скаже суддя, це обов’язково викличе шквал емоцій…

Це правда! (Сміється). Наші діти плачуть з будь-якого привода… Просто вони, як губка, вбирають кожне слово. І якщо дитина переживає труднощі – може розплакатися. Якщо якийсь радісний момент – теж. Тому для мене у проекті «МастерШеф Діти» дуже важливо уважно стежити за дитячою реакцією. Коли я починаю вести розмову з дитиною, то при перших негативних емоціях з її боку намагаюся перевести розмову в таке русло, щоб заспокоїти. Якщо я бачу, що мої слова діють як електрошок, то заходжу з іншого боку.

C49A6212А чи правильно, що на проекті змагаються діти від 8 до 12 років? Адже між маленькими й дорослими дітьми – велика різниця у розвитку.

Звичайно: якщо ти дитина або тинейджер – кожен новий рік твого життя приносить величезні зміни. Але ось яка цікава штука. Взяти Настю Ворону – вона зовсім ще мала, але у себе вдома відповідає за купу різних справ. Вона не тільки готує, вона і за молодшими братиками-сестричками наглядає, прибирає, пере і так далі. А ось Влада Христенко – старша дівчинка і набагато вище Насті зростом. Але вона нагадує велику дитину, менш зрілу, ніж Настя. Вона плаче при будь-яких труднощах. Тому мене так вразив епізод третього випуску, коли Настя була капітаном і після програшу своєї команди взяла чорний фартух собі, сказавши: «Якщо команда програє, винен капітан». Це був сміливий вчинок дорослої людини, яка розуміє значення слова «відповідальність»… Тому треба розуміти, що вік 8-12 років – це час, коли кожна дитина намагається викувати свою особистість. І проект «МастерШеф Діти» просто допомагає в цьому, прискорюючи процес дорослішання. А ще мені здається, що різниця між маленькими й дорослими дітьми більше помітна не стільки у розвитку свідомості, скільки у фізіології.

Для вас кулінарія – це високе мистецтво. Як ви ставитеся до того балагану, який діти, час від часу влаштовують під час конкурсів?

Кращий спосіб змусити дитину щось сприйняти і вивчити – гра. Я це зрозумів з досвіду власного життя: важливо не те, як ми йдемо до результату, а те – який результат. Тому якщо діти намагаються приготувати складну ресторанну страву, їм потрібно прочитати казку або трохи пограти з ними. Мене це не турбує, тому що в підсумку я хочу тільки одне: побачити красиву і смачну страву. Дуже часто в шоу «МастерШеф Діти» можна побачити, як судді відіграють роль маріонеток у театрі. Ми робимо це, тому що так діти краще сприймають інформацію. Якщо намагатися вчити дитину, як це зазвичай роблять вчителі у школі, толку не буде.

З приводу ваших театральних образів: у Фейсбуці ви ділилися світлиною зі зйомок, на якій позуєте в образі Джона Леннона – як вам сподобалося ходити по кухні в хіповських шмотках?

Я люблю Леннона як музиканта, тому гарно повеселився. І все-таки думаю, що довге волосся мені не пасує. (Сміється). Набагато більше мені сподобалося бути піратом, а особливо мені імпонує стиль мафіозі 1920-х років.

12523125_1096169913726460_1867775330165195205_n (1)1509845_1085244871485631_9181378391242942334_n12654187_1108364865840298_6883966581975380532_n

Розкажіть про те, як в дитинстві самі вперше пробували щось приготувати.

Мені було 5 років. Звичайно, я не був на кухні один – я був з мамою, вона мені допомагала. Одного разу вона готувала емпанадас (це така колумбійська закуска). Я зацікавився процесом, і мама навчила мене працювати з тістом. Пізніше, коли я виріс і став професійним кухарем, мама не раз пригадувала мені той перший урок. Я думаю, що моя любов до кулінарного мистецтва прийшла з сім’ї. Тому що ми завжди їли разом. А на вихідних ми ще й готували разом. Мій старший брат займався більш складними процесами, а я – більш легкими і дрібними справами, але я теж був на кухні, був частиною команди.

C49A6097

А якби у часи вашого дитинства в Колумбії запустили проект «МастерШеф Діти» – пішли б на кастинг?

Побіг би!

І з якою стравою?

Звичайно, з емпанадас за рецептом моєї мами! (Сміється). Я вже говорив учасникам дорослого «МастерШефа», що якщо б у мої 19-20 років існувало це шоу, я б обов’язково брав участь. Тому що цей проект унікальний – він вчить дивитися на кулінарію з різних ракурсів. Зазвичай люди міркують так: «Готувати? Е-е-е… Ну, це так нудно… Треба купу часу стирчати на кухні, а потім будеш весь брудний – у борошні, яйцях, в соусі…» Кожен любить смачно поїсти, але готувати люблять не всі. Однак «МастерШеф» вчить, що і готування може бути не менш приємним процесом, ніж дегустація.

12644996_1109052699104848_242019092581680332_n

На китайський Новий рік ви відкрили у Києві свій перший ресторан. Не розриваєтеся між зйомками на ТБ і власним бізнесом?

(Закочує очі). Ви не повірите, як сильно! У мене ж не тільки ресторан. Ах, якби тільки він… Ще я відкрив нову кулінарну академію. Це дуже важко. Сплю 4-5 годин. Рано вранці їду в ресторан. Потім на зйомки. Після зйомок – в академію, щоб контролювати роботу. Потім повертаюся в ресторан і треную своїх кухарів. У результаті робочий день закінчується близько години ночі. Але знаєте що: більшість людей, коли бувають у різних місцях по роботі, думають: «О, це так нудно – скоріше б поїхати додому, трохи поспати…» А зі мною такого ніколи не буває! Наприклад, прокидаючись, я часто відчуваю втому, хоча ще нічого не зробив, але як тільки я опиняюся у ресторані, то відразу наповнююся енергією та натхненням. Приїжджаю на «МастерШеф» – діти дають позитивний заряд. Ну а коли я вже опівночі, виконавши всі справи, відпочиваю у своєму ресторані з гостями і шефами – що може бути краще?

12670414_1111155275561257_4729933211649657389_n

Все-таки навіть найбільш енергійній людині слід іноді відпочивати. Коли у вас останній раз трапився вихідний і як ви його провели?

Ну, через дитячий «МастерШеф» я навіть різдвяні канікули пропустив. Чорт, коли ж я останній раз відпочивав? (Чухає голову). Два тижні тому це було – так, точно! Я просто спав до полудня. Потім прийняв душ і відправився поплавати у басейн. Потім попарився годинку в сауні. Потім повернувся додому і ще раз прийняв душ. І ввечері пішов вечеряти у свій ресторан.

Вчитель завжди вчиться чомусь у своїх учнів. Наостанок скажіть, чому вас навчили юні кулінари проекту «МастерШеф Діти»?

Я навчився у них не боятися перешкод. Ми, дорослі, коли бачимо життєві перешкоди, то відчуваємо себе маленькими – нам стає страшно. А у дітей страх пригнічується цікавістю і бажанням відкривати нове. Припустимо, якщо поставити біля обриву високого водоспаду 12-річного хлопчика та 30-річного чоловіка, то дитина стрибне вниз швидше – щоб насолодитися захоплюючими відчуттями від стрибка. Але дорослий буде м’ятися і думати: «Ой, а чим це загрожує? Який ризик, що я розіб’юся? У мене ж сім’я – що, коли я загину? І хто замість мене піде на роботу?» Коротше, дорослі занадто багато рефлексують, а діти – вони просто відкривають світ.

Смотрите последний выпуск проекта “МастерШеф Дети” прямо сейчас:

Часть 2 из 7

Часть 3 из 7

Часть 4 из 7

Часть 5 из 7

Часть 6 из 7

Часть 7 из 7

ВІТАННЯ!
Будь ласка, допоможіть нам покращити сайт -
поставте 3 чесних галочки:

1. Я готовий щомісяця платити за доступ до сайту без реклами:

2.

3. Мені

Будь-ласка, заповніть всі поля